Основні етапи будівництва школи
Спочатку Грушинська школа мала статус восьмирічної. Школа мала три будівлі, зараз з цих трьох будівель збереглася лише одна - майстерня. В цьому приміщенні навчалися учні з п'ятого по восьмий клас. «рис 1.2».
Поряд з дитячим майданчиком знаходилосяще два приміщення школи. «рис 1.3».
В цих будівлях класи були комбіновані. В першу зміну навчалися учні першого та третього класів, в другу - другого та четвертого. Це була початкова школа. Також тут знаходився кабінет директора та бібліотека. Кімнати в цих школах були дуже маленькі. В одній із будівель, яка була помазана глиною, розташовувалась їдальня. Гиряк Ганна Павлівна після закінчення 10 класу працювала кухарем перед вступом до інституту.
Мрія про гарну нову школу ніколи не покидала мешканців села Грушине. Голова колгоспу Дзюрич Володимир Лукич пообіцяв побудувати нове приміщення навчального закладу. Будувати нову школу планувалось господарчим способом, тобто господарство будує школу, виділяє кошти, а держава, після введення в експлуатацію школи, повертає суму, використану на будівництво. З деяких причин не змогли розпочати будівництво. А коли прийшов Приліпко Іван Єфремович на посаду голови колгоспу, цю мрію він утілив у життя. У 1985 році розпочалося будівництво нової школи. «рис 1.4», «рис 1.5»
На початок будівництва нового приміщення школи, колгосп «1- е Мая» був у скрутному фінансовому становищі. До початку 80-х років держава видавала кредити тільки за двома цільовими напрямками: на заробітну плату та не більше 100 тисяч рублів на оновлення автопарку. З середини 80-х років покращилося економічне становище, підвищилась урожайність зернових культур, соняшника, буряків та інших сільськогосподарських культур, з кожним роком вдосконалювалося молочно – товарне виробництво. Саме це дало можливість отримувати від держави більші кредити на розвиток соціальної сфери села. Зі спогадів Івана Єфремовича: «У 1985 році ми взяли кредит - 5 мільйонів 944 тис на будівництво доріг, тваринницького комплексу, житлових будинків, добудували дах на майстерні у тракторній бригаді, а також почали будівництво пам'ятника в селі Сиваш та будівництво школи. У 1986 році - 5 мільйонів 630 тисяч рублів, у 1987 році - 5 мільйонів 692 тисячі рублів, у 1989 році - 2 мільйони 704 тисячі рублів, довгострокових - 4 мільйони 104 тисячі рублів, у 1990 році – 4 мільйони 306 тисяч рублів, у 1991, 1992 роках кредити ми не брали, розрахувалися із державою повністю».
На будівництво школи було витрачено приблизно 890 тисяч рублів, а саме: у 1986 році 260 тисяч рублів, у 1987 році 630 тисяч рублів. За будівництво школи державою було повернуто 709 тисяч рублів. Треба врахувати, що на той момент національна валюта рубль мала наступний курс: 1 рубль - 0.70 доллара.
З 1984 року почала розроблятися проектна документація, а з 1985 року почалося будівництво нового приміщення школи. В перший рік будівництва була укладена угода з бригадою з Західної України на чолі з Кудряком. Іван Єфремович вже працював з цією бригадою, саме вона закінчувала будівництво школи в колгоспі ім. Ф.Дзержинського Нововодолазького району Харківської області. З вересня 1970 року Іван Єфремович був обраний головою правління цього колгоспу. Ця бригада попрацювала недовго, виникли фінансові проблеми з оплатою їхньої праці. Робітники знову повернулися у село Старовірівка Нововодолазького району, де розпочалося будівництво добудови до школи.
Надалі почала працювати бригада з організації «Міжколгоспбуд» Первомайського району, на чолі якої був Микола Іванович Біда.
На початку будівництва, коли копали фундамент цієї будівлі, вийшло так, що вхід у приміщення був збоку садочка, тобто з іншої сторони, ніж він є зараз. Стало питання, як розвернути будівлю до села, і це було вирішено інженерами. І тепер ми маємо таку школу-красуню. За початковим проектом перший поверх повинен бути напівпідвалом, а школа повинна бути двоповерховою. Такі проекти мали школи у селах Берека та Закутнівка Первомайського району.
Але Івану Єфремовичу такий проект не сподобався, він з інженерами їздив дивитися на вже зведені будівлі шкіл. Була проведена велика робота з унесення змін до проекту будівлі. Нашу школу підняли на три поверхи, тобто підвал так і залишився підвалом, а перший поверх, як і повинно бути, став першим поверхом, тобто школа стала триповерхова.
Найбільшою перешкодою під час зведення нового приміщення школи стала заборона на будівництво від обласного держбуду. Зміст цієї заборони полягав у тому, що проектна документація застаріла, і що плити перекриття вже не випускалися. Найтрагічніше в цій ситуації було те, що перший поверх вже було збудовано, на цей етап будівництва були потрачені гроші, які дісталися дорогою ціною. В листі обласного держбуду було запропоновано зупинити будівництво. Без негайного втручання голови колгоспу Івана Єфремовича будівництво школи могло стати довгобудом, навряд чи діти почули б шкільний дзвінок у 1987 році. Його поїздка до обласного керівництва мала позитивні результати. Будівництво продовжувалося, до проектної документації вносилися зміни, які вимагалися нагальними потребами та вимогами сучасного підходу до освіти.
Віктор Іванович Клочко разом зі своєю бригадою займався встановленням санвузлів, каналізації та будівництвом водогону. Іван Єфремович запропонував під час зведення водогону встановити спеціально для потреб школи водонапірну башту, бо в колгоспі були часті перебої з водою. Це було мудре рішення, справжня турбота про дітей. При будівництві водогону були використані капронові труби, які на той час відповідали сучасним вимогам будівництва. В цей же період було прокладено водогін по кількох вулицях села.
За створення електромережі відповідала бригада «Спецбуд електропостачання», яку очолював Дирда В'ячеслав. За короткий строк було проведено електропроводку по всіх класних кімнатах та технічних приміщеннях. Особлива увага при цьому приділялась їдальні: було встановлено електроплити, духові електрошафи. Все це відповідало державно-санітарним нормам.
Бригада «Харківміжколгоспбуд» на чолі з Налецьким Михайлом Івановичем збудувала котельню. Будівництво велося на перспективу. Планувалося опалювати не тільки школу, але й дитсадок, їдальню, гараж, приміщення правління колгоспу, ФАП. І цього вдалося досягти. Котельна була побудована з великим резервом: у майбутньому планувалося підключити до центрального опалення будинки мешканців села, але ця мрія не здійснилася. Підключенням газопостачання до котельні займався Борис Іванович Ліньков.
За проектом був запланований гімнастичний зал, але у Івана Єфремовича народилася мрія зробити великий спортивний зал, щоб можна було проводити спортивні змагання, організовувати роботу спортивних секцій не тільки в навчальний час, але і в позаурочний. Після відвідання вже зданої в експлуатацію школи в місті Готвальд ця мрія здійснилась, бо саме там він побачив варіант розташування спортивної зали на другому поверсі. Саме такий проект втілився в життя і в Грушинській школі.
У підвальному приміщенні мав бути невеликий за розміром тир. А хотілося побудувати тир, в якому можна було б проводити змагання різного рівня. Реалізувати цей план допоміг воєнком. У цьому ж приміщенні був обладнаний кабінет цивільної оборони, сховище, яке відповідало всім технічним умовам захисту населення. Виконати цю чималу роботу допомогли шефи – метро будівники: ними були встановлені двері, які герметично зачинялися.
Труднощі також виникали під час планування приміщень. Постало питання, як зробити всі господарські приміщення на першому поверсі, а також тут же розмістити бібліотеку і кімнату для піонерської організації. Приміщення їдальні було заплановано згідно вимог державної санітарної служби: кімнати для зберігання сипучих продуктів окремо, для зберігання овочів – окремо.
Зробили велику бібліотеку, яка була на той час основним джерелом інформації для вчителів та учнів, тоді ще не було ні комп'ютерів, ні мобільних телефонів, тобто книга була основним джерелом знань.
Кабінет військової підготовки зробили на третьому поверсі. Спочатку це був коридор, а потім зробили невеликий клас, який став кабінетом військової підготовки.
Багато було таких нюансів. Часто робота починалась зі зміни в проекті. До планування приміщень кабінетів підходили по-новому і школу зробили таку, яку бачимо зараз, приблизивши її до потреб вчителів, учнів, працівників.
За проектом труби опалення та водогін були сховані в спеціальних технічних каналах, все було закрито. Але згодом виникла проблема: коли проривало труби, важко було ліквідовувати пориви, і тоді всі труби змонтували зовні.
31 серпня 1987 року школа була здана в експлуатацію «рис 1.6».
Будівництво тривало всього три роки. Взимку завозилися всі будівельні матеріали, а з березня почалися роботи. Згідно графіку вчителі, старшокласники і батьки кожного дня допомагали будівельникам прибирати територію, тобто робили все, щоб будівельники, прийшовши вранці, не гаяли жодної хвилини на прибирання сміття, а розпочинали роботу негайно. Навіть бригадир відзначав, що ніколи в житті не будували так школи, щоб усі допомагали, тобто це було народне будівництво.
